Сергiй Мартинюк, відомий український письменник, представляє своє нове літературно-історичне видання «Пишаюсь, що я Українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують». У автора оригінальний хід думок, особливе, мабуть, тільки йому притаманне, мислення з поєднанням фактів далекого і недавнього минулого із сьогоденням, простий і зрозумілий виклад. Читаеш книгу – і дивуєшся простоті й глибині думок, вмінню заглянути у майбутнє. Вражає могутня віра в велике майбутнє України. Він письменник із власним літературним обличчям, письменник, чиї книги хочеться читати. Але Сергій Мартинюк не може (і не хоче) бути просто письменником. У нього постійний симбіоз літератора з істориком, літератора з публіцистом, літератора з лінгвістом. Саме тому кожну главу він закінчує історичими, політичними чи лінгвістичними розвідками – називаючи їх постскриптумами і заключними штрихами до глави. І це додає щирого й особливого шарму книзі. Книга захоплює. Читаєш і починаєш в думках сперечатись з автором. Мимоволі думаєш «що за нісенітниця?», а через сторінку погоджуєшся (а має ж рацію цей Мартинюк) і читаєш далі. Через декілька сторінок те ж саме сперечаєшся в душі і обурюєшся, навіть проклинаєш його і обзиваєш поганим письменником та… знову погоджуєшся і продовжуєш із захопленням перегортати сторінки.
Книга вчить, як із малоросів переродитися в Українців. Знаєте, чому? Бо малоросів і хохлів дурити легко, але з українцями, які знають свій родовід – це не можливо. Взагалі книги Сергія Мартинюка несуть новий напрям літератури, яка вчить перемагати. Як говорить сам автор книги: «Вважаю своїм пріоритетом започаткувати нове мислення нової Української еліти, надихнути на відродження рідного «я». Хочу надихнути на головне – ми маємо створити нову націю із попелу старої – націю з розумом Переможців».
Книга змушує замислитись і по-новому поглянути на, здавалося б, беззаперечні факти. А вони перевертають душу і стукають у серце попелом мільйонів Українців, замордованих, закатованих, але не знищених духовно.
Саме тому це видання розраховане на якнайширше коло читачів, прислужиться воно й тим, хто вірить у те, що «Українець має зустрітися з Україною».